26 травня 2015 року було оголошено переможців конкурсу рефератів серед школярів міста Кіровограда. Конкурс проводився галереєю "Єлисаветград" разом з Управлінням освіти Кіровоградської міської ради.

У першому розділі «боністика як допоміжна історична дисципліна» автор визначає її місце в сфері історичних дисциплін, ознайомлює читача із понятійно-категоріальним та методологічним апаратом боністики. Другий розділ присвячено місцевій валюті, автор реферату визначає причини виникнення місцевої валюти, характеризує особливості її розповсюдження та дизайну, як джерельна база для написання другого розділу використовуються архівні матеріали галереї. Третій розділ «Бони 1917-1921 рр.» поділений на два підрозділи, перший «Українські бони 1917-1921 рр.» автор досліджує причини виникнення українських грошей УНР та держави Скоропадського, аналізує особливості грошової політики українських урядів. Другий підрозділ «Російські бони 1917-1921 рр.» присвячено дослідженню політиці Тимчасового уряду та більшовиків в області створення власної валюти.

Я народився в місті Кіровограді на вулиці Жовтневої революції, 31. Я запам’ятав старовинний дім з високою стелею, великі коридори зі старовинними сходами та затишний двір, в якому виросла моя мама та бабуся. В цьому старовинному будинку проживало 15 сімей і вулиця раніше називалася Вокзальна, тому що починалась з вокзалу. Потім від бабусі, яка працює вчителькою, я пізнав, що місто мало декілька назв Єлисаветград, Зінов’євск, Кірово, Кіровоград. Зараз я навчаюсь в НВК «Кіровоградський колегіум», і ми часто з бабусею ідемо додому пішки по вулиці Тарковського та по вулиці Дворцовій, і бабуся розповідає про історію вулиць і будівель.

Містам, як і людям, властива неповторна індивідуальна виразність, а часто і своєрідність історичної долі. “Степовою Елладою” назвав наш край наш земляк і відомий поет Євген Маланюк. Ми любимо наше місто, цікавимося його історією і тому вирішили взяти участь у конкурсі “Збережемо історію - відродимо Єлисаветград”. Але, якщо починати розмову про наш “маленький Париж”, то перш за все, треба згадати про найвизначнішу пам’ятку історії та архітектури міста, яка складає невід’ємну частину всеукраїнського історико-культурного надбання - фортецю Святої Єлисавети.

На початку XX століття в Єлисаветграді значно пожвавилося торгівельно-промислове життя. Зріс вплив економіки на соціальне, політичне, культурне життя суспільства, комерційна складова почала потужно вцливати на проблемно-тематичну орієнтацію видань. Це пов’язано із специфікою фінансування преси, яке забезпечувала реклама та комерційні оголошення. Преса Єлисаветграда почала відігравати значну роль в управлінні та розвитку краю: реклама та повідомлення оптимізували не тільки інтерес обивателів, а й діяльність торгівельних підприємств, аграрних господарств, різних суб’єктів господарювання. Тож прагнучи й собі долучитися до інформаційної діяльності, у 1903-1917 роках у місті почали масово з’являтися інші приватні періодичні видання. Із 1874 по 1921 роки в Єлисаветграді вийшло більше 80 приватних видань, із них до 1917 року - близько 40.

Кожен рід має своє коріння, кожна родина має свої традиції, кожна дитина повинна знати історію свого народження, так і наша гімназія знайшла свої витоки. Чомусь відлік часу вівся з побудови приміщення. Але нещодавно було знайдено старі фотографії, які змінили історію гімназії. Постали питання: Коли виникла школа № 9? Де знаходилася? Хто працював і навчався в ній? Чи , дійсно, це фотографії з минулого? Архівні документи свідчать, що Єлисаветградська трудова школа №9 ім. М.Ломоносова знаходилася на вул.. К. Маркса у буд. Був. Рабіновича (зараз вул. К.Маркса, 28). Однією з форм приватної ініціативи в освіті було передання майна навчальним закладам за заповітом. Тому будинок Рабіновича був переданий під приміщення приватної семирічної жіночої гімназії. Статутом 1864 р. гімназії були поділені на два типи. Класичні, з викладанням однієї давньої мови - латинської. Навчання в них дорівнювалося 8 рокам. Реальні, без викладання давніх мов, але з природознавством у великому обсязі й фізикою. В цих закладах навчалися 7 років. Вихованці класичних гімназій могли вступати до університетів, а вихованці реальних - у вищі технічні навчальні заклади.