Офіційний день відкриття - 3 березня 2011 року, але я міркував про ідею галереї з 2005 року ще до народження сина Гліба. Звичайно, відкрити картинну галерею в нашому маленькому, нехай і обласному, місті, і навіть в умовах економічної нестабільності, було як мінімум схоже на авантюру. Відкрити аптеку, ресторан – це зрозуміло! Але - ресторан не виховує дітей, і аптека не зцілює душу, і людина не живе з хлібом на самоті ...

Він прокинувся в парі від переляку і включив світло. "Це знову кошмар! Він катує мене знову і знову..." Невиразне жіноче обличчя в тумані, і голос, далекий голос. Так-так, уві сні він чітко почув і його, і цю дивну фразу, яку постійно повторював - «Твоя душа не знайде спокою ...». Ці слова переслідували його вже багато років. "Але в чому, в чому я винен? Ми всі грішники на цій землі..."

Яскраве полум'я за лічені хвилини охопило дерев'яну будівлю дитячого будинку. Піднімаючись все вище і вище, вона руйнувала все на своєму шляху. Сильний осінній вітер, не заспокоюючись ні на секунду, ще більше роздмухував гарячий вогонь, розгойдуючи його з боку в бік. Нічне небо засвітилося полум'ям вогню, сяйво якого було видно на багато кілометрів. Прибули пожежники безуспішно намагалися збити полум'я трьома потужними струменями води з шлангів ...

Дейв Браунд сидів у власному кабінеті і перебирав папери – документи і старі газетні вирізки, які накопичувалися за останні кілька років. Він потихеньку читав той чи інший аркуш, уважно дивився на дату, а потім розкладав їх по папках, позначених різними роками. Сам Дейв не знав, навіщо він це робить. Діти виросли і пішли куди. "Чи буде хтось коли-небудь цікавитися цими клаптями паперу? Він подумав: "Але вони є частиною мого життя!" ...

Аріна продовжувала лежати нерухомо з заплющеними очима і несамовито згадувати побачений сон, прокручуючи в голові його окремі моменти, як кадри з фільму. Вночі вона дуже злякалася, коли побачила себе сидячою у дворі біля старого дірявого корита. "Звідки ми його беремо? — подумала вона. - Це не наше корито. Особливо дерев'яне..."...

Шура вийшов у величезнк залу, зло грюкнувши величезними масивними дверима, де юрбилося з десяток претендентів на вступ в члени Союзу художників. Його відразу ж обступили незнайомі досі люди і з усіх боків посипалися питання: "Ну, як? Ну, що? Ну, прийняли"? Але Шура, не помічаючи нікого, стомлено кинув: "Цей Союз - давно усього лише закрита тусовка, пропуск в яку дають знову-таки "свої"...

Звичайно ж, у кожного з нас є багато життєвих випадків, про які ми із задоволенням розповідаємо в компаніях. Тільки за останній час я почув декілька коротких історій, над якими охоче сміялося оточення. І найголовніше - їх розповідали мої друзі, а далі вони поширювалися, як мовиться, "з вуст у вуста"...

При усій повазі і любові до себе рідному назвати себе письменником не можу, хоча ось вже років п'ять пишу невеликі оповідання. Чи цікаво пишу, теж не можу стверджувати, оскільки коло моїх читачів дуже вузьке, і ті, хто захоплюється ними, не можуть бути обьективными - вони мої родичі...

Історія, про яку я хочу розповісти, вимагає невеликої преамбули і екскурсу в недалеке минуле. 22 січня 1991 року пізно увечері ми із засобів масової информации дізналися, що президент Михайло Горбачов підписав Указ про вилучення із звернення і обмін 50 - і 100-рублевих купюр зразка 1961 року...

Спершись ліктем на приставний столик, Валерій Сергійович з цікавістю дивився з вікна потягу на пейзаж, що проноситься мимо, прислухаючись до монотонного стука коліс. Уранішнє сонце вже прокинулося і тепер повільно піднімалося над землею, заливаючи помаранчевим теплом дерева і луги. Краплі роси на траві переливалися усіма барвами веселки, немов маленькі самоцвіти. Над озером клубочився білий туман...

Коли мені в руки потрапила пачка листів, я замислився, здавалося б, над простим питанням. Чому саме до мене, після сорокарічного забуття, потрапили ці пожовклі від часу тетрадні листочки? Я довго не міг знайти відповіді, поки не вирішив - значить, так було угодне самому богові...

До книги включено короткі спогади цікавої людини, лікаря за професією та покликанням, патріотки рідного міста Марії Сергіївни Плахотіної (1908-1998) про своє життя, яке майже співпало з бурхливим та неоднозначним ХХ століттям. Центральне місце в написаних на схилі років записках займає розповідь про життя у рідному Єлисаветграді-Зинов'євську-Кіровограді, про людей рідного міста, про побут городян невеликого провінційного міста. Автор яскраво згадує про своє становлення як спеціаліста (медика). Не можна без хвилювання читати сторінки про життя в окупованому німцями місті у 1941-1944 роках. Не могла авторка не згадати і неймовірну тяжкість роботи з відновлення зруйнованого війною рідного краю.

Галерея «Єлисаветград» розташована в історичному центрі міста на вулиці Пашутинській. 36, яка носить ім'я градоначальника Олександра Пашутіна. У цьому історичному будинку, побудованому наприкінці ХІХ століття, раніше жив пекар Олексієнко. Поряд із будівлею галереї розташовані відомі мешканцям міста будівлі - старої синагоги, будинок у якому жив композитор Ю.Мейтус (зараз музична школа), лікарня Гольденберга (третя міська лікарня) та будинок купця Давида Барського, збудований у 1913 році (перебуває обласний краєзнавчий музей). Таке сусідство зобов'язує нашу галерею берегти та примножувати історичні традиції нашого міста. Колектив галереї пишається тим, що у 2010 році будівництво галереї відвідав народний художник СРСР наш земляк Петро Павлович Оссовський. У дар галереї їм передано одну з його робіт. Галерея «Єлисаветград» тісно співпрацює з художниками Кіровоградщини та багатьма талановитими художниками України. Галерея працює для любителів живопису, початківців і колекційників, що вже відбулися, для людей, які цікавляться красивими речами та їх історією.

Сергій Гаврилович Шаповалов народився 15 травня 1943 року у с. Інгуло – Кам'янка Новгородківського району Кіровоградської області. 1962 року закінчив Олександрійське педагогічне училище. 1968 року вступив до Київського державного художнього інституту. Після закінчення навчання був направлений на роботу до Кіровоградських художньо-виробничих майстерень на посаду живописця. Член Спілки Художників України. Учасник багатьох міських, обласних, республіканських виставок. Свою творчу діяльність С.Г.Шаповалов розпочав у 1986 році. Значну частину робіт художника закуплено Міністерством культури України, які перебувають у пересувних художніх виставках, Міністерствах культури та в музеях України (м.Ізмаїл, Переяслав-Хмельницький, Кіровоград). Багато творів художника закуплено у приватні колекції. Робота художника "Чумацькі привиди" була представлена ​​від Кіровоградської області у Москві на "Днях української культури". Брав участь у закордонних комерційних виставках ("Нью-Йорк. Інтер-Експо 2002" (США), "Російський дім" у Берліні (Німеччина). У 2004 році відбулася персональна виставка художника у м.Гвадалахара (Іспанія). У Кіровограді пройшло 9 персональних виставок художника Художник віддає перевагу реалістичній манері, основні напрями його творчості - натюрморти із зображенням польових квітів та пейзажі м.Кіровограда.

Юрій Борисович Вінтенко народився 15 квітня 1955 року у Харкові. Батько – Борис Михайлович Вінтенко (1927-2002), заслужений художник України. Мати - Шипілова Валентина Опанасівна (1921-1984), протягом багатьох років працювала директором обласної бібліотеки для дітей та юнацтва імені А.П.Гайдара. Ю.Б.Вінтенко закінчив Кримське художнє училище імені М.С.Самокіша (1975). Педагоги з фаху – В.І.Григор'єв, М.С.Моргун, Л.В.Лабенок. Художник. Учасник багатьох обласних та республіканських мистецьких виставок. Неодноразово працював у творчих групах Будинку творчості «Сєднєв» під керівництвом видатних українських майстрів живопису Ф.3.Захарова, М.Ф.Бортнікова, Ю.В.Зорка, P.М.Звягінцева. З 1990 року – член Спілки художників СРСР, нині Національної Спілки художників України. Експонував персональні виставки у Кіровограді (1978, 1998, 2005). Твори зберігаються у Кіровоградському обласному художньому музеї та багатьох приватних колекціях різних країн. Працює викладачем Кіровоградської дитячої школи мистецтв.

Фелікс Михайлович Полонський народився 1 січня 1941 року на Кіровоградщині. Закінчив із відзнакою відділення живопису Іванівського художнього училища, Росія. Викладачі за спеціальністю – Серафим Миколайович Троїцький та Іван Дмитрович Калашніков. Член Національної спілки художників України. Живе та працює у Кіровограді. Учасник численних групових, регіональних, всеукраїнських та зарубіжних мистецьких виставок. Персональні виставки проходили у 1993, 1996, 1999, 2002, 2004, 2006 роках у Кіровограді, у 1999 році – у Вупперталі, Німеччина.Твори зберігаються у фондах Міністерства культури та туризму України, Кіровоградського обласного художнього музею та у приватних колекціях Німеччини, Франції, Австрії, Польщі, Росії, Ізраїлю, Болгарії.

Лариса Аркадіївна Яковлєва народилася 13 жовтня 1946 року в Кіровограді. Закінчила Кіровоградську дитячу художню школу (1963), Одеське державне художнє училище ім. Грекова (1968). Педагог з фаху – В.Г.Путейко. Закінчила Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова. Педагоги з фаху – В.С.Овчинніков, Ю.І.Чаришніков. Працює в галузі станкового живопису. Неодноразово працювала у творчих групах Будинку творчості "Сєднєв" під керівництвом видатних майстрів українського живопису Н.П.Глущенка, Т.Н.Яблонської, О.Г.Данченка, К.М.Ломикина. Учасник багатьох обласних та республіканських мистецьких виставок. Експонувала персональні виставки творів у Кіровограді (1975, 2001). Роботи зберігаються у Кіровоградському обласному художньому музеї та багатьох приватних колекціях в Україні та за кордоном. Працює викладачем художнього факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винничена.

Борис Михайлович Вінтенко народився у селі Обознівка Кіровоградського району Кіровоградської області у селянській родині. Закінчив Одеське державне мистецьке училище імені М.Б.Грекова. Вчителями Б.М. Вінтенком були відомі одеські художники – представники блискучої південноруської школи живопису О.І. Буковецький і М.А.Павлюк, і навіть Т.Б.Фраерман, здобув освіту і який працював деякий час у Парижі, а своїх творах значною мірою використовував мальовничі прийоми сучасних йому французьких художників кола Сезанна. Творчий доробок Бориса Вінтенка неосяжний. Його ім'я безумовно стоятиме у перших рядах тих, хто творив художню біографію нашого краю у другій половині ХХ століття. Мелодія кисейного живопису досі звучить на повний голос, оскільки Борис Михайлович продовжує жити, жити у своїх чудових картинах.

Чому я так назвав свою книгу. Адже йтиметься не про ліки, а про мої зустрічі з художниками, колекціонерами, картинами, і, звичайно, про галерею, відкриту в нашому місті два роки тому. Дійсно, картинна галерея - це не аптека, де вам запропонують тисячі ліків. Це також не медичний заклад, де лікарі на практиці випробовують нові методи лікування депресії. Однак завдяки досвіду, отриманому під час роботи галереї «Єлисаветград», можу з упевненістю сказати, що живопис є потужним інструментом для зняття емоційної напруги і зміцнення внутрішнього потенціалу. Мистецтво активно впливає на наш емоційний стан. Занурення в живопис, спілкування з полотнами, які несуть в собі позитивний заряд, допомагають вийти зі складної ситуації так само, як і бесіди з професійним психологом ...

Вона повільно спустилася по пандусу корабля, за кілька хвилин до цього пришвартувалася в порту невеликого містечка. Не сподіваючись, що хтось зустрінеться з нею, жінка все одно озирнулася, і тут же, взявши в руки невелику пересувну валізу, повільно пішла по дорозі, що вела до центру міста. Вона ніколи не була в цьому маленькому провінційному містечку. Але, в той же час, багато його погляди здавалися їй знайомими - на думку явно приходили незліченні розповіді чоловіка про місто, з якого він виїхав ще в молодості. Вона подумки подякувала йому за те, що він вивчив її російську мову – тепер з цікавістю читала вуличні таблички, білборди та вивіски магазинів. Місто занурювалося в зелень, дихаючи фруктовими ароматами абрикосів і вишень, що росли в достатку...

Ця книга по крупицях збирає спогади учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Уцілілі документи учасників тих подій, їхні особисті розповіді про важкі воєнні дні допомогли написати цю книгу. Кожен її герої своєю наполегливою працею відновлював народне господарство в повоєнні роки. Історії ветеранів Великої Вітчизняної війни наближають до нас ті далекі події, дозволяють побачити їх очима учасників, тому, публікуючи ці спогади, ми робимо їх неоціненним надбанням історії, зберігаємо для майбутніх поколінь.