ПАМ'ЯТАЙ МИНУЛЕ В ІМ'Я МАЙБУТНЬОГО


ОСАДЧИЙ НИКИФІР КАЛЕНИКОВИЧ


cpm086m.jpg (2205 bytes) cpm087m.jpg (7530 bytes) cpm088m.jpg (2225 bytes) cpm088-1m.jpg (3005 bytes)
cpm089m.jpg (4837 bytes) cpm090m.jpg (6245 bytes) cpm091m.jpg (2582 bytes) cpm092m.jpg (2237 bytes)

   Народився 13 березня 1919 року у селі Любомирці Олександрійського району Кіровоградської області.
   15 травня 1939 року призваний до лав Червоної армії.
   З травня по серпень 1939 року – курсант 247 окремої танкової бригади.
   З серпня 1939 року по березень 1940 року – 399 окрема зенітна дивізія (механік-водій).
   З березня 1940 року по вересень 1941 року – 304 стрілецька дивізія (помічник командира взводу).
   З січня по квітень 1942 року Никифор Каленикович лікується в евакогоспіталі.
   З квітня 1942 року по липень 1943 року – 39 відділення залізничної бригади (начальник електрокомпресорної станції).
   У грудні 1942 року поранений під Сталінградом у голову, ліву руку та ліве стегно. Лікувався у госпіталях в містах Саратові та Тамбові близько двох місяців.
   З липня 1943 року по лютий 1945 року – охорона Батумі (командир відділення).
   У 1943 році, виконуючи гідротехнічні роботи водолаза під водою вибухом авіаційної бомби отримав контузію водяною хвилею, на добу втратив свідомість. Після контузії не розмовляв і не чув протягом чотирьох діб. Пролікувався два тижні. А в серпні цього ж року його було поранено в обличчя. Лікувався в військових частинах частинах Сталіно і Махачкала протягом двох місяців.
   З лютого 1945 року по квітень 1947 року – 100-ий загін підводних технічних робіт (командир відділення водолазних електрозварювальних робіт).
   15 квітня 1947 року звільнений через хворобу.
   З 1950 по 1952 роки працював у Дашкесанському рудоуправлінні. Займався партійною, профспілковою роботою, керував ударною стаханівською бригадою, яка під його керуванням забезпечувала хороші виробничі показники, перевиконувала поставлені завдання на 200-250 відсотків.
   15 серпня 1951 року прибув на виробництво будуправління «Сталіншахтовідновлення», де був обраний головою будівельного комітету.
   З першого жовтня 1952 року до 1954 рік працював у Хабаровському річному порту електрозварювальником.
   У 1955 році разом з родиною переїхав на Житомирщину, а наступного року – в село Суботи Чигиринського району Черкаської області. Тут влаштувався енергетиком в колгоспі імені Богдана Хмельницького. У 1961 році повернувся в село Любомирку, в якому народився, працює в колгоспі імені Шевченка на різних роботах, від електрика, зварювальника до енергетика.
   З 1996 року – пенсіонер.
   Помер 29 жовтня 2000 року.
   Нагороджений орденом Червоної зірки, медалями «За оборону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Після війни нагороджений медаллю «Жукова», орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.
   Донька Никифора Калениковича Наталія Никифирівна розповіла, що батько згадував, як під час війни, коли в село Любомирку прийшли німці, вони облаштували в його хаті штаб. Три сестри Никифора Калениковича дуже натерпілися від них. І ось одна з них, не витримавши, наважилася на такий крок. Коли топила піч, разом із дровами кинули й гранату, а сама спробувала втекти. Всі члени німецького штабу загинули, а вона, хоч і сильно покалічилася, але залишилася живою. Коли фашистів вигнали з Олександрійського району і на відпочинок приїхав батько, нову хату відбудовували всім селом…
   Рідні Никифора Калениковича зберегли багато його виробничих характеристик. Показово, що де б він не працював – (і в будуправлінні треста «Сталіншахтовідновлення», і в Дашкесанському рудоуправлінні), всюди про нього відгукуються як про старанного, енергійного, ініціативного фахівця.
   17 червня 1950 року Никифір Каленикович одружився. Свою майбутню дружину Тетяну Яківну Осипову він зустрів у Донецьку, де за комсомольською путівкою вона саме працювала на відновлювальних роботах в Дашкесанському рудоуправлінні.
   Тетяна Яківна народилася 16 липня 1927 року в селі Писарівці Володарсько-Волинського району Житомирської області. Війна застала її в рідному селі. У ці роки вона працювала прачкою в військовому госпіталі. Пам’ятає, як прали бинти, сушили їх на траві, а потім скатували в жмутики. А червоноармійський одяг прали звичайним господарчим милом, яке варили тут же, у відрах і чанах. Навчилися робити білизну чистою без всіляких сучасних машин чи миючих засобів – на ніч замочували, намилювали, скатували в щільні жмути, накривали чим-небудь, а потім на ранок добре його полоскали. Тетяна Яківна і сьогодні користується цим методом.
   Никифір Каленикович дуже соромився своєї інвалідності, спричиненої багатьма пораненнями. До останнього побоювався, що через це Тетяна відмовить йому. Але любов перемогла все. Так і йшли 46 років життєвими стежками разом, виростили чотирьох дітей – двох синів та двох доньок. Тетяна Яківна нагороджена медаллю «Захиснику Вітчизни», ювілейними медалями та знаками.