Народився 10 жовтня 1927 року в селі Камінний Міст Новоукраїнського району Кіровоградської області.
   17 грудня 1944 року призваний до 27 навчально-стрілецького полку 35 Алтайської дивізії (кулеметник).
   З грудня 1944 року по грудень 1945 року – 745 стаціонарна батарея (погрібний командир, тобто з порохового погреба подавав снаряди до гамати).
   З грудня 1945 року по листопад 1949 року – військово-морський Чорноморський флот, місто Туапсе (старшина).
   З листопада 1949 року по листопад 1951 року – 289 окрема артилерійська дивізія, місто Туапсе (командир відділення електрозв’язку). У Миколаєві, склавши іспити, одержав звання сержанта.
   3 листопада 1951 року демобілізований.
   З квітня 1952 року працює начальником пожежно-сторожової охорони в Капустянському кар’єроуправлінні, потім електриком. Новоукраїнським райкомом партії направлений до колгоспу “Заповіт Леніна” Мар’янопільської сільської ради, працює бригадиром будівельної бригади. У 1955 році обраний головою цього колгоспу.
   У 1958 році Іван Омелянович працює у Кіровограді на заводі з обробки насіння кукурудзи. З 1971 року слюсар комбікормового заводу, а з 1972 року – старший майстер елеватору на комбінаті хлібопродуктів №2. З 1975 року призначений начальником елеватора. Пенсію оформив в 1987 році, але продовжував працювати.
   З 1997 року – пенсіонер.
   Зі своєю дружиною Іван Омелянович познайомився в 1951 році. Клавдія Іванівна Вдовиченко працювала вчителькою в Мар’янопільській середній школі.
   У 1952 році вони одружилися. Після народження доньок Клавдії, Тетяни та сина Валерія Клавдія Іванівна деякий час не працювала, доглядаючи дітей. Потім влаштувалася бухгалтером на комбінат хлібопродуктів. На пенсію пішла в 1981 році. Подружжя разом – уже 53 роки. Мають онука та онуку, одного правнучка.
   Іван Омелянович частіше згадує не про війну, а про свою професійну діяльність. І йому є що згадати, є чим поділитися з молодими людьми, адже за більше, ніж піввіковий стаж роботи він накопичив чималий досвід роботи. Брав участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці, був делегатом по обміну досвідом від нашої країни в Болгарії. Двадцять років Іван Омелянович очолював профспілковий комітет на комбінаті хлібопродуктів, а значить, люди довіряли йому, знали, що він обов’язково підтримає їх, захистить.